Слобідський край
Операція «Реабілітація»
Як АТОвці відновлюють свої сили у ЄС
Як АТОвці відновлюють свої сили у ЄС
Кріосауна, денний сон, масаж, водні процедури – це не послуги СПА-закладу, а військовий реабілітаційний центр в литовському Друскінінкаї. Повний пансіон і все безкоштовно. Литовські військові принаймні раз на рік приїжджають сюди відновити сили, а з 2014 року центр «перезавантажує» вже й українських бійців.
Щороку через Реабілітаційний центр Військової медичної служби Литовської армії імені доктора Йонаса Басанавічюса проходить понад 800 військових. Це переважно литовці, але іноді Міноборони робить винятки. У 2008 році центр уперше прийняв іноземців – грузинських військових. А у вересні 2014 року Литва простягнула руку допомоги вже Україні. З тих пір щомісяця на реабілітацію до Друскінінкая приїжджають наші АТОвці, литовські фахівці поставили на ноги вже понад сотні наших бійців.
Тих українських захисників, кому потрібна реабілітація, тільки за офіційними даними понад 2000 чоловік. Якщо з реабілітацією навіть в Україні нерідко виникають складнощі, то про відновлення за кордоном годі й говорити. Тут підключаються спілки ветеранів АТО і консульства.
– Із початку цього року ми встигли відправити до Литви 20 АТОвців, – розповідає Ірина Муровайко з Почесного консульства Литовської Республіки у Харкові. – Завдяки тісній співпраці з місцевими організаціями ветеранів АТО, які мають відповідну базу, вдається допомогти тим воякам із Харкова й області, які дійсно цього потребують.
Консульство безпосередньо допомагає з оформленням документів на виїзд для реабілітації. Наприклад, тим, хто не має закордонного паспорта, оформляють їх безкоштовно.
Тих українських захисників, кому потрібна реабілітація, тільки за офіційними даними понад 2000 чоловік. Якщо з реабілітацією навіть в Україні нерідко виникають складнощі, то про відновлення за кордоном годі й говорити. Тут підключаються спілки ветеранів АТО і консульства.
– Із початку цього року ми встигли відправити до Литви 20 АТОвців, – розповідає Ірина Муровайко з Почесного консульства Литовської Республіки у Харкові. – Завдяки тісній співпраці з місцевими організаціями ветеранів АТО, які мають відповідну базу, вдається допомогти тим воякам із Харкова й області, які дійсно цього потребують.
Консульство безпосередньо допомагає з оформленням документів на виїзд для реабілітації. Наприклад, тим, хто не має закордонного паспорта, оформляють їх безкоштовно.
Як Сталінград
Серед тієї двадцятки везунчиків – 40-річний Микола Богдан із Пісочина та 26-річний харків'янин Євген Волощук, які 4 жовтня повернулися після місячної реабілітації. «СК» застав їх ще під час реабілітації у Друскінінкаї. Про це місто ми писали у попередньому матеріалі.
– Потрапили сюди дуже несподівано – у загальному порядку здавали документи, Литва сама відбирала кандидатів. І наше перебування тут перевершило всі очікування, – ділиться своїми враженнями Микола Богдан. Він кадровий офіцер, який пройшов через горнила шахти «Бутівка».
– Мій шлях на фронт був, як і у багатьох інших хлопців. Сам прийшов у військкомат і попросився на передову, – розповідає майор Богдан. – Та у військкоматі мені сказали: «Такі досвідчені люди нам потрібні тут».
За плечима у Миколайовича (так чоловіка називають побратими) була служба на аеродромі у Саках (Крим), потім він перевівся до Харкова і потрапив на службу ракетно-артилерійського озброєння, а після скорочення працював у пожежній академії. Богдана назначили заступником військкома Жовтнево-Ленінського району, а в листопаді 2015 року направили в АТО.
– Нас привезли в штаб сектора «Б». А вранці всіх офіцерів відправили на передову. Когось у Піски, когось в Опитне, мене – на шахту «Бутівка». Там я був офіцером групи розвідки, в завдання якої входило координувати дії наших військових, припиняти атаки супротивника, диверсійних груп і надавати оперативну інформацію в штаб, – розповідає військовий.
У офіцера була можливість через три місяці покинути передову, але він відмовився, не захотів кидати своїх товаришів по службі.
– Потрапили сюди дуже несподівано – у загальному порядку здавали документи, Литва сама відбирала кандидатів. І наше перебування тут перевершило всі очікування, – ділиться своїми враженнями Микола Богдан. Він кадровий офіцер, який пройшов через горнила шахти «Бутівка».
– Мій шлях на фронт був, як і у багатьох інших хлопців. Сам прийшов у військкомат і попросився на передову, – розповідає майор Богдан. – Та у військкоматі мені сказали: «Такі досвідчені люди нам потрібні тут».
За плечима у Миколайовича (так чоловіка називають побратими) була служба на аеродромі у Саках (Крим), потім він перевівся до Харкова і потрапив на службу ракетно-артилерійського озброєння, а після скорочення працював у пожежній академії. Богдана назначили заступником військкома Жовтнево-Ленінського району, а в листопаді 2015 року направили в АТО.
– Нас привезли в штаб сектора «Б». А вранці всіх офіцерів відправили на передову. Когось у Піски, когось в Опитне, мене – на шахту «Бутівка». Там я був офіцером групи розвідки, в завдання якої входило координувати дії наших військових, припиняти атаки супротивника, диверсійних груп і надавати оперативну інформацію в штаб, – розповідає військовий.
У офіцера була можливість через три місяці покинути передову, але він відмовився, не захотів кидати своїх товаришів по службі.
Микола Богдан
– Бутівка нагадує Сталінград. Там вже немає живого місця, весь бетон понівечений, а ми жили в землі. Був такий період, коли через щільні обстріли три дні не могли собі їсти приготувати, – згадує Микола Богдан.
Після «горнил» Бутівки Микола Богдан був представлений на отримання статусу УБД та чергового звання підполковника. Проте в Генштабі відповіли, що його документи оформлені з помилками й потребують допрацювання, а посада військкома лише майорська, підполковника йому можуть дати за проявлену мужність, щоправда, строки невідомі.
Не встигнувши відпочити від війни, військком одразу став до виконання своїх безпосередніх обов'язків у Харкові. За кілька днів таке завзяття «гукнулося» глибоким нервовим виснаженням. А через три тижні бойового командира «швидка» забрала просто з кабінету. Опритомнів військовий у шпиталі – гіпертонічний криз. Зі служби Богдан пішов, але через якийсь час йому зателефонували зі спілки АТО і повідомили, що він відправляється на реабілітацію в Литву.
Не встигнувши відпочити від війни, військком одразу став до виконання своїх безпосередніх обов'язків у Харкові. За кілька днів таке завзяття «гукнулося» глибоким нервовим виснаженням. А через три тижні бойового командира «швидка» забрала просто з кабінету. Опритомнів військовий у шпиталі – гіпертонічний криз. Зі служби Богдан пішов, але через якийсь час йому зателефонували зі спілки АТО і повідомили, що він відправляється на реабілітацію в Литву.
Багато з українських воїнів уперше приїздять до Литви, та взагалі до країни Європейської співдружності.
Не думав, що воюватиму
Євген Волощук зустрічає нас у військовій формі. Такий молодий, а вже на лівій стороні грудей поблискує рядок медалей. Він також із тих українців, хто добровільно пішов захищати Україну. Звільнився з роботи, полишив навчання і просто прийшов до військкомату. Хлопця направили до 22-го батальйону тероборони Харківської області. Призначили командиром відділення хімічно-біологічної розвідки.
– Неклопітка робота – виїздиш, робиш заміри дозиметром, однак вийшло інакше. Через три тижні раптом уночі нас підняли, дали зброю і відправили «кудись». Їхали усю ніч, поки я не побачив вказівник на дорозі «Слов'янськ 42 км», – пригадує Євген.
На передовій у підпорядкуванні Євгена як командира відділення була єдина броньована на весь батальйон БРДМ-2. Через це його постійно ганяли, яка кажуть, на «передок»: посилювали блокпости, забирали поранених, конвоювали боєприпаси... Згодом відбивали у сепаратистів шматок за шматком наші землі. А під луганською Кремінною Євген отримав поранення у стегно. На два місяці вибув зі строю.
Хлопець із династії військових. До військової справи причетні батько, дід-підполковник, від якого взагалі приховав, що воює (аби не хвилювався старий). А той, як дізнався, що насправді онук у розмові з ним по телефону прикривав перестрілки на передовій словами "та то просто навчання", спересердя дав ляпаса Жені, прямісінько у госпіталі. Після чотирьох операцій, навчання заново ходити, Женя повернувся дослужувати. Відбивав Щастя, практично входив до Луганська, як у цей момент – перші Мінські домовленості й наказ зупинити наступ. Тим часом вороги закріпилися у Луганську.
– А скільки хлопців загинуло, щоб підійти до нього! – згадує Євген.
Після цього його назначили старшиною навчального батальйону 92-ї ОМБР, де він проводив злагодження четвертої хвилі мобілізації. Тренував новоприбулих, як стріляти, ставити розтяжки, словом, учив тому, чого сам опанував на фронті.
– Неклопітка робота – виїздиш, робиш заміри дозиметром, однак вийшло інакше. Через три тижні раптом уночі нас підняли, дали зброю і відправили «кудись». Їхали усю ніч, поки я не побачив вказівник на дорозі «Слов'янськ 42 км», – пригадує Євген.
На передовій у підпорядкуванні Євгена як командира відділення була єдина броньована на весь батальйон БРДМ-2. Через це його постійно ганяли, яка кажуть, на «передок»: посилювали блокпости, забирали поранених, конвоювали боєприпаси... Згодом відбивали у сепаратистів шматок за шматком наші землі. А під луганською Кремінною Євген отримав поранення у стегно. На два місяці вибув зі строю.
Хлопець із династії військових. До військової справи причетні батько, дід-підполковник, від якого взагалі приховав, що воює (аби не хвилювався старий). А той, як дізнався, що насправді онук у розмові з ним по телефону прикривав перестрілки на передовій словами "та то просто навчання", спересердя дав ляпаса Жені, прямісінько у госпіталі. Після чотирьох операцій, навчання заново ходити, Женя повернувся дослужувати. Відбивав Щастя, практично входив до Луганська, як у цей момент – перші Мінські домовленості й наказ зупинити наступ. Тим часом вороги закріпилися у Луганську.
– А скільки хлопців загинуло, щоб підійти до нього! – згадує Євген.
Після цього його назначили старшиною навчального батальйону 92-ї ОМБР, де він проводив злагодження четвертої хвилі мобілізації. Тренував новоприбулих, як стріляти, ставити розтяжки, словом, учив тому, чого сам опанував на фронті.
Євген Волощук: Ніколи у житті не думав, що воюватиму. Я дивився на своїх однокласників, які бачили мене у формі, після поранення на милицях... Дехто з них хапав мене за комірець, і питав, навіщо я це роблю, вони ж бо хочуть у Росію... Саме такі особистості дали чітко зрозуміти, якщо зараз не дати відсіч, сепаратизм буде і в Харкові. Я не боявся смерті, бо маю молодшого брата і, якщо «щось», він догляне батьків і продовжить наш рід.
Реабілітаційний центр Військової медичної служби Литовської армії імені доктора Йонаса Басанавічюса знаходиться на околиці Друскінінкая у досить мальовничому куточку – поряд ліс, річка й озера. Курс реабілітації тут швидше нагадує відпочинок на курорті: сучасне обладнання, найкращі фахівці й підходи до відновлення, а ще насичена культурна програма.
За американською моделлю
– Тут у нас ванни з гідромасажем і підсвічуванням, дуже хороший релакс. Підводний масаж добре зміцнює м'язи, його наші військові дуже люблять. Ваші ж хлопці віддають перевагу спокійним процедурам, – проводить нам невеличку екскурсію по центру завідувачка відділенням медичної реабілітації, капітан військово-медичної служби збройних сил Литви Даля Йоденена.
Далі по коридору кріосауна (терапія холодом), яку також дуже люблять наші АТОвці. Усередині капсули температура –160 °С. Під час такої процедури організм виділяє речовини, які зменшують біль і покращують загальний стан організму. А от у залі кінезотерапії (різновид лікувальної фізкультури для опорно-рухового апарату) та басейні для кожного пацієнта інструктори розробляють індивідуальну програму.
Не менш популярний і кабінет психолога. Тут масажні крісла, приємна музика, світлотерапія та спілкування з фахівцем – можна в невеликих групах, можна окремо.
Далі по коридору кріосауна (терапія холодом), яку також дуже люблять наші АТОвці. Усередині капсули температура –160 °С. Під час такої процедури організм виділяє речовини, які зменшують біль і покращують загальний стан організму. А от у залі кінезотерапії (різновид лікувальної фізкультури для опорно-рухового апарату) та басейні для кожного пацієнта інструктори розробляють індивідуальну програму.
Не менш популярний і кабінет психолога. Тут масажні крісла, приємна музика, світлотерапія та спілкування з фахівцем – можна в невеликих групах, можна окремо.
Реабілітація – невід'ємна складова ланка литовської медицини. Вона є не тільки у військових, але й у цивільного населення. Бо так після операцій та важких захворювань пацієнти скоріше повернуться до нормального життя.
У кожній лікарні є реабілітолог, який і призначає потрібний пацієнту курс. Ця модель була запозичена в США. Якщо у людини є медстраховка, то і лікування, і реабілітація для неї безкоштовні. Усе це оплачують лікарняні каси. Реабілітацію людина може отримати в будь-якому медзакладі, навіть у приватному, якщо у пацієнта є призначення на руках, а у лікарні – договір з касами.
У кожній лікарні є реабілітолог, який і призначає потрібний пацієнту курс. Ця модель була запозичена в США. Якщо у людини є медстраховка, то і лікування, і реабілітація для неї безкоштовні. Усе це оплачують лікарняні каси. Реабілітацію людина може отримати в будь-якому медзакладі, навіть у приватному, якщо у пацієнта є призначення на руках, а у лікарні – договір з касами.
Даля Йоденена
капітан військово-медичної служби збройних сил Литви
капітан військово-медичної служби збройних сил Литви
Обов'язкове медичне страхування у Литві впровадили ще в 1997 році в рамках медичної реформи. Працюючим литовцям його оплачує роботодавець. Можна й самостійно оформити – для цього необхідно щомісяця сплачувати страхові внески податківцям (32 євро). Завдяки страховці литовці отримують безкоштовне медичне обслуговування. Разом з цим невідкладна допомога в країні безкоштовна для всіх.
Лікар – дуже популярна серед литовської молоді професія. На неї великий конкурс у вишах. Однак медики зізнаються, що зарплати в державному секторі не дуже високі. Щоправда, держава намагається фінансово мотивувати сімейних лікарів, які працюють у медичних амбулаторіях в невеликих селищах. Їх зарплати складають понад 1000 євро на місяць. А провідні литовські хірурги у свої вихідні літають у Англію і Францію та роблять там найскладніші операції.
Козак серед литовців
Фізичні процедури з кріосаунами, чисте повітря і смачна їжа – це ще не вся реабілітація. Вона була б не повною, якби не один завзятий друскінінкаєць, який всебічно знайомить новоприбулих АТОвців із культурою та історією цієї прибалтійської країни. Литовський янгол охоронець наших воїнів, командир роти Союзу Стрільців Литви 37-річний Рамунас Шерпатаускас називає українців побратимами, і, мабуть, важко знайти серед литовців більшого патріота України, аніж він.
– Наші народи мають частково спільну історію. Я впевнений, що якась крапля козацької крові тече і в моїх жилах, – говорить литовець.
Саме Рамунас, який зустрічає їх усміхнений із українським та литовським прапорами, – перший, кого бачать українські військові по приземленню у Вільнюському летовищі. Коли ж в Україні почалася Революція Гідності, Рамунас у Литві весь час був на Майдані, хоч і за допомогою інтернет-трансляцій. Це так до болю нагадувало йому литовські події початку 1991-го, коли їхня країна відстоювала свою незалежність. Коли в Україні почалася АТО, Рамунас почав збирати гуманітарку на «передок».
– Наші народи мають частково спільну історію. Я впевнений, що якась крапля козацької крові тече і в моїх жилах, – говорить литовець.
Саме Рамунас, який зустрічає їх усміхнений із українським та литовським прапорами, – перший, кого бачать українські військові по приземленню у Вільнюському летовищі. Коли ж в Україні почалася Революція Гідності, Рамунас у Литві весь час був на Майдані, хоч і за допомогою інтернет-трансляцій. Це так до болю нагадувало йому литовські події початку 1991-го, коли їхня країна відстоювала свою незалежність. Коли в Україні почалася АТО, Рамунас почав збирати гуманітарку на «передок».
Євген Волощук, Рамунас Шерпатаускас, Микола Богдан і директор реабілітаційного центру Рікардас Ланаускас
Розмовляємо із Рамунасом у реабілітаційному центрі і він пригадує, як два роки тому прийшов сюди. Запитав про прибулих українців. Заходячи до вказаної кімнати, замість «привіт», сказав «Слава Україні». Насторожені й здивовані українці у відповідь розм'якли. Він запропонував допомогу, хоч про себе думав: яку?
– У мене не було жодного плану. Я став звертатися до музеїв, культурних закладів, організацій. Казав, що хочу показати українським побратимам своє місто, свою культуру. І мені пішли на зустріч. Почалися екскурсії, зустрічі...
За два роки Рамунас організував понад 200 поїздок, зустрічей, а в його архіві близько 5 тис. фотографій.
– У мене не було жодного плану. Я став звертатися до музеїв, культурних закладів, організацій. Казав, що хочу показати українським побратимам своє місто, свою культуру. І мені пішли на зустріч. Почалися екскурсії, зустрічі...
За два роки Рамунас організував понад 200 поїздок, зустрічей, а в його архіві близько 5 тис. фотографій.
“
В Україні будуть сучасні збройні сили, які дійсно базувалися на реальних бойових діях. Це унікальний досвід, тому що в іншій Європі вже давно так ніхто не воював. Україна ж буде як інструктор для неї. Шкода, що лишень такою ціною.
Харків'янам добре запам'ятався похід на 26 км в околицях міста Алітус, який організував литовський механізований батальйон на честь свого Дня народження. Євген та Микола були перші українці, які взяли участь у цьому марш кидку. До слова, минулого року, на підтримку України Рамунас усі ці 26 км пройшов зі стягом України на плечах.
Рамунас про багатьох АТОвців, які проходили тут реабілітацію, пригадує історії. Воїна Дмитра Котляра, який під Іловайськом дві години пролежав поранений на полі бою. Ворог ходив і відстрілював поранених, а його вирішили забрати у полон, аби потім обміняти. Чи капітана 40-го батальйону «Кривбас», який, виходячи із групою з розвідки, першим зіштовхнулися із ворожою ДРГ, почалася перестрілка, куля потрапила йому в обличчя. Або дніпровця Олега із батальйону «Донбас», який тут, на реабілітації, пролежав вісім місяців, будучи в апараті Єлізарова. На Новий рік українець залишився у центрі практично сам, і Рамунас прийняв рішення зустріти свято не з родиною, а з ним. Є місце в центрі й українському коханню: тут проходили реабілітацію дві пари, які після АТО стали подружжями. Так, дніпровці Ігор і Оксана на місточку через друскінінкайське озерце повісили замочок – символ кохання, а ключ від нього довірили викинути саме Рамуносеві.
Тепер він мріє зібрати усі ці дивовижні історії українських воїнів і написати про них книгу.
Автори: Юлія Шматченко, Тетяна Василець
Фото: Тетяна Василець, Рамунас Шерпатаускас, Микола Богдан
Рамунас про багатьох АТОвців, які проходили тут реабілітацію, пригадує історії. Воїна Дмитра Котляра, який під Іловайськом дві години пролежав поранений на полі бою. Ворог ходив і відстрілював поранених, а його вирішили забрати у полон, аби потім обміняти. Чи капітана 40-го батальйону «Кривбас», який, виходячи із групою з розвідки, першим зіштовхнулися із ворожою ДРГ, почалася перестрілка, куля потрапила йому в обличчя. Або дніпровця Олега із батальйону «Донбас», який тут, на реабілітації, пролежав вісім місяців, будучи в апараті Єлізарова. На Новий рік українець залишився у центрі практично сам, і Рамунас прийняв рішення зустріти свято не з родиною, а з ним. Є місце в центрі й українському коханню: тут проходили реабілітацію дві пари, які після АТО стали подружжями. Так, дніпровці Ігор і Оксана на місточку через друскінінкайське озерце повісили замочок – символ кохання, а ключ від нього довірили викинути саме Рамуносеві.
Тепер він мріє зібрати усі ці дивовижні історії українських воїнів і написати про них книгу.
Автори: Юлія Шматченко, Тетяна Василець
Фото: Тетяна Василець, Рамунас Шерпатаускас, Микола Богдан
При використанні матеріалів публікації посилання на сайт "Слобідський край" є обов`язковим: http://www.slk.kh.ua/
Матеріал публікується в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора/редакції "Слобідський край" та необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора/редакції "Слобідський край" та необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.
