Тут я можу дозволити собі більше
Український робочий – про Польщу ізсередини
Микола Терещенко, 28-річний українець, розповів про кухню Польщі у прямому та переносному сенсах. Про те, як це – працювати і жити у країні ЄС, чому українці заробляють там часом більше за місцевих, і чому на Батьківщині витримує лише тиждень.
За запрошенням
Від хлопця «принеси-подай» до майже шеф-кухаря у польському готелі-ресторані. Микола Терещенко чотири роки тому залишив Україну й перебрався шукати кращого життя до західних сусідів. В Україні він вивчився на кухаря. Під час роботи за фахом в одному із кременчуцьких ресторанів (Полтавщина) Микола отримав пропозицію роботи в Польщі. Оскільки він давно мріяв про закордон, погодився не вагаючись.
На той час, а це був 2012-й, оформлення потрібних документів, візи пройшло для хлопця швидко й без складнощів.
За чотири роки у Польщі поміняв два місця роботи. Спочатку працював сезон у селищі Біловежа, поряд із Пущею. Микола пригадує, що, як тілько-но приїхав, було дуже важко морально, що й думав вертати назад. Не володів польською мовою, погано розумів місцевих... Пощастило, що разом із ним працювали люди переважно старшого покоління, які знали російську й могли підказати щось молодому українцеві. А вже через три місяці й сам Микола заговорив польською.
– Звичайно, тоді було лячно, – пригадує Микола. – Особливо після того, як перетнув кордон, а довкола всі розмовляють польською. Ти ж нічого не розумієш. Це зараз усі здебільшого їдуть зі знайомими, парами чи й навіть групами. Я їхав один, тоді мені було 24. Приїхав до Варшави о четвертій ранку, сам на вокзалі. Коли нарешті добрався до Біловежі і пропрацював там перший тиждень, вирішив, що, мабуть, поїду назад додому.
Але завдяки підтримці рідних, настанові старшого колеги у Польщі, таки змінив свій вибір, і, як виявилося, це було правильним рішенням. Згодом Микола змінив місце роботи і переїхав до містечка Ілова у Західній Польщі.
Від хлопця «принеси-подай» до майже шеф-кухаря у польському готелі-ресторані. Микола Терещенко чотири роки тому залишив Україну й перебрався шукати кращого життя до західних сусідів. В Україні він вивчився на кухаря. Під час роботи за фахом в одному із кременчуцьких ресторанів (Полтавщина) Микола отримав пропозицію роботи в Польщі. Оскільки він давно мріяв про закордон, погодився не вагаючись.
На той час, а це був 2012-й, оформлення потрібних документів, візи пройшло для хлопця швидко й без складнощів.
За чотири роки у Польщі поміняв два місця роботи. Спочатку працював сезон у селищі Біловежа, поряд із Пущею. Микола пригадує, що, як тілько-но приїхав, було дуже важко морально, що й думав вертати назад. Не володів польською мовою, погано розумів місцевих... Пощастило, що разом із ним працювали люди переважно старшого покоління, які знали російську й могли підказати щось молодому українцеві. А вже через три місяці й сам Микола заговорив польською.
– Звичайно, тоді було лячно, – пригадує Микола. – Особливо після того, як перетнув кордон, а довкола всі розмовляють польською. Ти ж нічого не розумієш. Це зараз усі здебільшого їдуть зі знайомими, парами чи й навіть групами. Я їхав один, тоді мені було 24. Приїхав до Варшави о четвертій ранку, сам на вокзалі. Коли нарешті добрався до Біловежі і пропрацював там перший тиждень, вирішив, що, мабуть, поїду назад додому.
Але завдяки підтримці рідних, настанові старшого колеги у Польщі, таки змінив свій вибір, і, як виявилося, це було правильним рішенням. Згодом Микола змінив місце роботи і переїхав до містечка Ілова у Західній Польщі.
Працьовитість виграє
Отриманих в Україні знань Миколі на польській ниві виявилось достатньо. Звичайно, потрібно було звикнути до тамтешнього способу життя, за його словами, поляки зовсім інакше все роблять на кухні. І знову ж таки, робоча термінологія. Як щось називається польською – довелося вивчати. Якщо на першому місці роботи Микола працював із польськими стравами, то вже у ресторані в Ілові тепер має справу ще й із італійською, французькою та іншими європейськими кухнями.
Чоловік розповідає про практичний розрахунок польського працедавця.
Отриманих в Україні знань Миколі на польській ниві виявилось достатньо. Звичайно, потрібно було звикнути до тамтешнього способу життя, за його словами, поляки зовсім інакше все роблять на кухні. І знову ж таки, робоча термінологія. Як щось називається польською – довелося вивчати. Якщо на першому місці роботи Микола працював із польськими стравами, то вже у ресторані в Ілові тепер має справу ще й із італійською, французькою та іншими європейськими кухнями.
Чоловік розповідає про практичний розрахунок польського працедавця.
– Якщо тебе бере на роботу поляк, готуйся до того, що тебе будуть використовувати по повній, – застерігає Микола.
За його словами, минулого та цього року через ресторан, у якому він працює, пройшло близько 30 українців. Вони приїздили, працювали максимум тиждень, не витримували і їхали геть. Усе через важкість роботи, адже графік тут складає шість днів на тиждень, по 12 годин. Коли ж сезон (квітень – жовтень), буває, робота починається вранці і може тривати до пізньої ночі. А матеріальна винагорода за таку роботу не сходиться з очікуваннями наших співвітчизників. І ті йдуть далі шукати вигіднішого місця.
– Чотири роки тому я отримував 700 доларів, зараз українцям платять у середньому по 400 доларів, – продовжує він.
Крім того, каже Микола, треба проявити себе, показати готовність до труднощів і працелюбність. Перший рік на новому місці чоловік працював на місяць по 330 годин. Бувало, на роботу приходив о восьмій ранку і – до одинадцятої вечора. Така заповзятість виправдалася. Працедавець до нього придивився і дав підвищення.
– Чотири роки тому я отримував 700 доларів, зараз українцям платять у середньому по 400 доларів, – продовжує він.
Крім того, каже Микола, треба проявити себе, показати готовність до труднощів і працелюбність. Перший рік на новому місці чоловік працював на місяць по 330 годин. Бувало, на роботу приходив о восьмій ранку і – до одинадцятої вечора. Така заповзятість виправдалася. Працедавець до нього придивився і дав підвищення.
Зараз чоловіка влаштовує усе: і заробітна плата, і графік роботи. Його польський працедавець дотримується трудового кодексу. Щоправда, хоч Микола працевлаштований офіційно, однак немає того соцпакету, як у поляків. Адже має тимчасове місце проживання і роботи у Польщі. Тому доводиться працювати без офіційної відпустки. За свого робочого працедавець сплачує страхування. Однак Микола додатково сплачує ще одну страховку за власним бажанням. Нещодавно на кухні Микола сильно порізав пальця. Працедавець дав лікарняний, перепитав, чи все добре у лікарні із документами. У медзакладі зробили необхідну операцію, а завдяки страхуванню отримав компенсацію.
Щодо того, чи суттєво відрізняється польська кухня в сенсі організації робочого процесу, дотримання гігієнічно-санітарних норм від подібного українського закладу, то Микола каже, що ні.
– У принципі, нічим таким не відрізняється. Так само, як і всюди, у кінці робочого дня – прибирання всієї кухні. Раз на місяць влаштовуємо генеральне прибирання, – розповідає кухар.
Щодо того, чи суттєво відрізняється польська кухня в сенсі організації робочого процесу, дотримання гігієнічно-санітарних норм від подібного українського закладу, то Микола каже, що ні.
– У принципі, нічим таким не відрізняється. Так само, як і всюди, у кінці робочого дня – прибирання всієї кухні. Раз на місяць влаштовуємо генеральне прибирання, – розповідає кухар.
Ілова не Чугуїв
Микола ділиться своїми враженнями від життя у Польщі. Каже, що цей народ, як ми – гостинний. Хоча відзначає одну негативну рису, яку має кожна нація: за його спостереженнями, деякі поляки дещо лінькуваті.
– Поляк не буде так працювати, як українець. Маю друга поляка на кухні, і мене вражає його лінькуватість. Уже зранку на роботі він починає скиглити, що не хоче нічого робити. І таких як він, дуже багато, – каже українець.
Ще одне спостереження українця – дехто із поляків досі живе у полоні стереотипів і історичних спогадів. Цим можна пояснити їхню нелюбов до росіян та часом навіть до українців.
Те, що Польща дійсно країна Європейського Союзу, де працюють славнозвісні «європейські стандарти», про які ми часто чуємо, добре відчувається. За ці чотири роки навіть у Ілові відбулися зміни на краще. Елементарне – дороги.
– Коли ти виїздиш із країни, де немає доріг, і приїздиш в іншу, де вони добрі навіть у далекому селі, – це вражає. В Ілові, де живе 35 тисяч людей, скрізь навіть велосипедні доріжки є, – ділиться українець.
Уявіть – у такому місті з населенням, як наш Чугуїв, є велодоріжки, а щойно з'явиться ямка на дорозі, її ліквідовують. Микола попоїздив по Польщі і каже, що бачив мало місць, де дороги справді погані. Щоправда, поляки навіть із такими, ідеальними для нас дорогами, бідкаються, мовляв, могло б бути і краще. Також нарікають на низьку заробітну плату і багато хто також виїздить із країни на роботу, в основному до Великобританії.
Микола ділиться своїми враженнями від життя у Польщі. Каже, що цей народ, як ми – гостинний. Хоча відзначає одну негативну рису, яку має кожна нація: за його спостереженнями, деякі поляки дещо лінькуваті.
– Поляк не буде так працювати, як українець. Маю друга поляка на кухні, і мене вражає його лінькуватість. Уже зранку на роботі він починає скиглити, що не хоче нічого робити. І таких як він, дуже багато, – каже українець.
Ще одне спостереження українця – дехто із поляків досі живе у полоні стереотипів і історичних спогадів. Цим можна пояснити їхню нелюбов до росіян та часом навіть до українців.
Те, що Польща дійсно країна Європейського Союзу, де працюють славнозвісні «європейські стандарти», про які ми часто чуємо, добре відчувається. За ці чотири роки навіть у Ілові відбулися зміни на краще. Елементарне – дороги.
– Коли ти виїздиш із країни, де немає доріг, і приїздиш в іншу, де вони добрі навіть у далекому селі, – це вражає. В Ілові, де живе 35 тисяч людей, скрізь навіть велосипедні доріжки є, – ділиться українець.
Уявіть – у такому місті з населенням, як наш Чугуїв, є велодоріжки, а щойно з'явиться ямка на дорозі, її ліквідовують. Микола попоїздив по Польщі і каже, що бачив мало місць, де дороги справді погані. Щоправда, поляки навіть із такими, ідеальними для нас дорогами, бідкаються, мовляв, могло б бути і краще. Також нарікають на низьку заробітну плату і багато хто також виїздить із країни на роботу, в основному до Великобританії.
Оскільки Ілова розташована біля одного з найдовших в Європі озер, то містечко вважається туристичним. Туди з'їжджається чимало гостей як із самої Польщі, так і з інших країн Євросоюзу. Інфраструктура тут із кожним роком розвивається потужніше: будують нові готелі і ресторани, облаштовують пляжі на озері, ідуть ремонти, реконструкції...
Микола розповідає, що у маленькій Ілові люди стежать за своїм здоров'ям, займаються спортом. Увечері та вранці багатьох місцевих можна застати за бігом, іграми на стадіоні, прогулянками на велосипеді. Місто дуже чисте, навіть недопалок цигарки рідко зустрінеш на тротуарі. Можливо все через те, що за покинутий фантик чи недопалок тут стягують великі штрафи? Так і є. Правопорядком тут опікуються добре. Знайома Миколи розповідала, що сплатила штраф 100 злотих, це майже 700 грн лише за те, що їхала на двоколісному не по велосипедній доріжці, а для пішоходів.
Микола розповідає, що у маленькій Ілові люди стежать за своїм здоров'ям, займаються спортом. Увечері та вранці багатьох місцевих можна застати за бігом, іграми на стадіоні, прогулянками на велосипеді. Місто дуже чисте, навіть недопалок цигарки рідко зустрінеш на тротуарі. Можливо все через те, що за покинутий фантик чи недопалок тут стягують великі штрафи? Так і є. Правопорядком тут опікуються добре. Знайома Миколи розповідала, що сплатила штраф 100 злотих, це майже 700 грн лише за те, що їхала на двоколісному не по велосипедній доріжці, а для пішоходів.
України вистачає на тиждень
В Ілові Микола сам винаймає житло. За свою однокімнатну маленьку квартиру, а також за комунальні платежі (світло й воду), віддає приблизно 20 % від заробітку. Це близько 200 євро. Щодо комунальних платежів, то, для порівняння, куб гарячої води тут вартує 27 злотих (приблизно 188 грн), а куб холодної води – три злотих (21 грн).
Раз-два на рік Микола подорожує до іншої країни. Так, уже двічі був у Швеції, Німеччині, Нідерландах. У планах – Італія. До прикладу, квиток на літак до Швеції і назад вартує 20 доларів. Потягом до Берліна квиток туди і назад вартує 50 євро.
– У принципі, я живу тут, не відмовляючи собі ні в чому, – говорить українець.
За його словами, заробляє більше, ніж середньостатистичний поляк. А середня зарплата у поляків – 1600 злотих (11 000 грн). Для порівняння: буханець хліба тут вартує 2 злотих (14 грн), а кілограм м'яса – 10 злотих (70 грн).
За таких умов, Миколу, звісно, не тягне на Батьківщину.
– Коли буваю вдома в Україні, я витримую тиждень. На жаль, у нас за чотири роки жити тут краще не стало. Люди ж дедалі сіріші й непривітні. Важко на це дивитися, – зізнається чоловік. –Я люблю свою країну, і, можливо, навіть повернувся б, але якщо тут були хоча б такі ж умови, як зараз у Польщі. Такі, коли б міг собі дозволити купити те, що хочу, поїхати до іншої країни, щось побачити. У Польщі ж бачу більше доступності і перспектив.
Тетяна ВАСИЛЕЦЬ, кореспондент
фото з архіву героя
В Ілові Микола сам винаймає житло. За свою однокімнатну маленьку квартиру, а також за комунальні платежі (світло й воду), віддає приблизно 20 % від заробітку. Це близько 200 євро. Щодо комунальних платежів, то, для порівняння, куб гарячої води тут вартує 27 злотих (приблизно 188 грн), а куб холодної води – три злотих (21 грн).
Раз-два на рік Микола подорожує до іншої країни. Так, уже двічі був у Швеції, Німеччині, Нідерландах. У планах – Італія. До прикладу, квиток на літак до Швеції і назад вартує 20 доларів. Потягом до Берліна квиток туди і назад вартує 50 євро.
– У принципі, я живу тут, не відмовляючи собі ні в чому, – говорить українець.
За його словами, заробляє більше, ніж середньостатистичний поляк. А середня зарплата у поляків – 1600 злотих (11 000 грн). Для порівняння: буханець хліба тут вартує 2 злотих (14 грн), а кілограм м'яса – 10 злотих (70 грн).
За таких умов, Миколу, звісно, не тягне на Батьківщину.
– Коли буваю вдома в Україні, я витримую тиждень. На жаль, у нас за чотири роки жити тут краще не стало. Люди ж дедалі сіріші й непривітні. Важко на це дивитися, – зізнається чоловік. –Я люблю свою країну, і, можливо, навіть повернувся б, але якщо тут були хоча б такі ж умови, як зараз у Польщі. Такі, коли б міг собі дозволити купити те, що хочу, поїхати до іншої країни, щось побачити. У Польщі ж бачу більше доступності і перспектив.
Тетяна ВАСИЛЕЦЬ, кореспондент
фото з архіву героя
При використанні матеріалів публікації посилання на сайт "Слобідський край" є обов`язковим: http://www.slk.kh.ua/
Матеріал публікується в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа», що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора/редакції "Слобідський край" та необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.
Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора/редакції "Слобідський край" та необов'язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.
